— Тут усе свіже, навіть риба, цим ресторація славиться, — сказала Карабіна.
Барон Монтес де-Монтеянос привітно глянув на пейзажиста й сказав: „Гаразд, п'ю за вас!“ І кивнувши Леонові де-Лора головою, поважно випив повну шклянку портвейну.
— Так ви, значить, закохані? — сказала Карабіна сусідові, отак витлумачивши його тост.
Бразилійський барон ще налив шклянку, вклонився Карабіні й знову свій тост повторив.
— За здоров'я панії, — сказала тоді лоретка так комічно, що пейзажист, дю-Тільє та Біксіу зареготали.
Бразилієць зостався поважний, мов-би брондзовий. Цей спокій обурив Карабіну. Вона чудово знала, що Монтес любить пані Марнеф, але не сподівалась такої суворої вірности, такої упертої мовчанки переможеного чоловіка. Як про коханця судять з поводження його коханки, так і про жінку частенько судять з поведінки її коханця. Гордий своєю любов'ю до Валерії та її взаємністю, барон відповідав цим заслуженим знавцям трохи іронічною посмішкою, і вигляд, до того-ж, був у нього величний: вина не зіпсували кольору його обличчя, і очі його, що виблискували темним золотом, хоронили таємницю душі. Тому Карабіна й подумала сама-собі: „Ну й жінка! Як вона заполонила це серце!“
— Це кремінь! — сказав півголосно Біксіу, що вбачав тут тільки жарт і не догадувався якої важливости надає Карабіна знищенню цієї фортеці.
Поки ці розмови, з вигляду такі легковажні, точилися праворуч від Карабіни, ліворуч між герцогом д'Ерувілем, Лусто, Жозефою, Женні Кадін та Масолем тривала суперечка про любов. Саме з'ясовували, що спричиняється до цих рідкосних явищ: жага, впертість чи любов. Жозефа, якій теорії ці дуже обридли, захотіла змінити розмову.
— Ви говорите про те, чого зовсім не знаєте. Чи хоч один з вас любив так жінку, і то жінку негідну себе, щоб змарнувати своє багатство,
