предків, митці не говорять про свої твори, — сказала Жозефа, — чому-ж нам говорити про наше ремество… Я відклала виставу в Опері, щоб прийти сюди, але не за тим, певна річ, щоб тут працювати. Киньте позувати, любі друзі.
— Мова йде про справжню любов, серденько! — сказала Малаґа; — про ту любов, через яку гинуть, через яку батьків гублять, жінок з дітьми продають і до в'язниці йдуть…
— Тоді кажіть! — відказала співачка. — Не чула!
Не чула!.. Цей вираз, що трапив до словника лореток з говірки паризьких вуличних хлопчиків, становить, завдяки грі очей та обличчя цих жінок, цілу поему на їхніх устах.
— Так я, виходить, не люблю вас Жозефо? — шепнув герцог.
— Ви може й справді мене любите, — тихо відповіла йому, посміхаючись, співачка, — але я не люблю вас тією любов'ю, про яку мова зараз іде, тією любов'ю, коли світ стає чорним без коханої людини. Ви мені приємний, корисний, але не необхідний, і коли-б завтра ви мене покинули, то я мала-б трьох герцогів замість одного…
— Хіба в Парижі є любов? — сказав Леон де-Лора. — Часу не вистачає, щоб забагатіти, як-же можна віддатися справжній любові, що поглинає людину, як цукор — вода? Щоб любити, треба бути страшенно багатим, бо любов нищить людину, як ось, наприклад, нашого любого бразилійського барона. Давно вже казав я, що крайності перетинаються! дійсно закоханий нагадує євнуха, бо для нього вже не існує жінок на землі! Він таємний, він як той справжній християнин, самотній у своїй пустині! Гляньте-но на цього славного бразилійця!.. — Всі очі звернулись на Анрі Монтеса де-Монтеянос, що аж зніяковів, опинившись у центрі всіх поглядів. — Він пасеться вже цілу годину, а не знає, так як і бик не знав-би, що за сусідку в нього най… не скажу тут найвродливіша, але найсвіжіша жінка в Парижі.
