який мав над усіма своїми суперниками ту перевагу, що ніколи не знижувався проти перших своїх творів. Лоретки не могли обходитись без цих двох королів дотепу. Без них не минав ні обід, ні вечеря, ні прогулянка. Серафима Сіне, яко господиня, прийшла одною з перших і виблискувала під зливою світла своїми плічми, яким рівних не було в Парижі, шиєю, що немов токар виточив, без єдиної зморшки! свавільним обличчям та синьою отласною сукнею з синім таки тканням, оздобленою такою силою англійських мережив, що вартістю їх можна було-б прогодувати впродовж місяця ціле село. Гарна Женні Кадін, яка в театрі того вечора не виступала і якої портрет надто всім відомий, щоб треба було про неї щось казати, з'явилася в убранні казкової пишноти. Розвага для цих дам завжди буває змаганням туалетів, де кожній з них хочеться одержати приза для свого мільйонера й цим сказати своїм суперницям: „От якої я варта ціни!“
Третя жінка, що, мабуть, свою кар'єру тільки-но починала, майже сором'язливо поглядала на розкіш двох багатих товаришок високого стану. В простій одежі з білого кашеміру з синьою оздобою, вона була зачісана в квітки в перекуря з породи Мерланів, якого невправні руки несвідомо надали наївної грації чудовому білявому обличчю. До своєї сукні вона ще не звикла й почувала, за священним висловом, боязнь, нерозлучну з першим виступом. Вона приїхала з Валонії, щоб примістити в Парижі запаморочливу свіжість, безневинність, яка й у мручого бажання роз'ятрила-б, та красу, варту всіх тих, кого Нормандія вже достачила різним театрам столиці. Риси її незайманого обличчя були ідеалом янгольської чистоти. Її молочна білість відбивала світло, мов те свічадо. Тонкий рум'янець був накладений на щоки ніби пензлем. Звалася вона Сідаліза. Це був, як побачимо далі, необхідний пішак у партії, що грала пані Нурісон проти пані Марнеф.
