він варт найгіршої кари!… Скоріться тій жінці… Ох, страхіття, вона все знає!
Після цих слів, сказаних із слізьми, з риданнями панії Гюло достало сили піти до себе в кімнату, спираючись на руки дочці та Селестіні.
— Що все це значить? — скрикнула Лісбета, лишившись на самоті з Віктореном.
Адвокат, остовпівши на місці з причин цілком зрозумілих, не чув Лісбети.
— Що тобі, Вікторене?
— Мене жах узяв! — сказав адвокат, якого обличчя стало загрозливим. — Лихо тому, хто займе мою матір, тут я вже вагатись на буду! Якби міг, я розчавив-би цю жінку, як гадюку… Ах, вона важить на життя й на честь моєї матери!..
— Вона сказала — тільки мовчи про це, любий Вікторене, — вона сказала, що скрутить вас іще гірше, ніж вашого батька… Вона просто попрікнула Кревеля за те, що він не заткнув вам рота таємницею, яка так налякала Аделіну.
Послали по лікаря, бо стан баронесин гіршав. Лікар написав їй опійного середника, і Аделіна, випивши ліки, запала в глибокий сон; але всю родину опанував гнітючий жах. Другого дня раненько адвокат рушив до суду й зайшов по дорозі до поліційної префектури, де став благати Вотрена, начальника охоронної поліції, щоб прислав йому пані де-Сент-Естев.
— Нам заборонено, пане, втручатись у ваші справи, але пані де-Сент-Естев перекупка, вона до ваших послуг, — відповів славетний начальник.
Вернувшись додому, бідний адвокат довідався, що розум його матери в небезпеці. Доктор Біаншон, доктор Лярабі та професор Анґар ухвалили на консиліумі вдатись до героїчних заходів, щоб одвернути від голови кров. В ту хвилину, як Вікторен слухав докладні пояснення доктора Біаншона, що сподівався втишити підступ, хоч колеги йоги на це й не надіялись, лакей оповістив адвокатові клієнтку, пані де-Сент-Естев. Вікторен по-
