моє ім'я, відповідатиме перед світом тільки за те, що робитиме, як пані Кревель?
— Це може й благородно, — сказав адвокат, — це великодушно для сердечної справи й любовного пориву, але я не знаю ні такого імени, ні закону, ні титулу, що-б міг покрити крадіжку трьохсот тисяч франків, ганебно вирваних у мого батька!.. Я одверто кажу вам, любий тестю, що ваша наречена негідна вас, що вона вас дурить, що вона безтямно закохана в мого зятя Стейнбока й сплатила його борги…
— Це я їх сплатив…
— Гаразд, — провадив адвокат, — дуже радий за графа Стейнбока, який, певно, розплатиться з вами колись; але його люблять, дуже люблять, часто люблять…
— Його люблять!.. — сказав Кревель, якого обличчя виявляло загальне схвилювання. — Це нечесно, брудно, дріб'язково, заяложено — наговорювати на жінку!.. Коли такі речі, пане, висувають, то їх доводять…
— Я дам вам докази…
— Чекаю їх…
— Позавтра, любий пане Кревель, я назву вам той день і годину, коли зможу викрити жахливу розпусту вашої майбутньої дружини…
— Гаразд, буду дуже радий, — сказав Кревель, знову себе опанувавши. — Прощайте, діти, до побачення. Прощай, Лісбетто…
— Проведи його, Лісбето, — шепнула Селестіна кузині Беті.
— Так ось як ви нас покидаєте?.. — крикнула Лісбета Кревелеві.
— А, зять мій на силах зріс, у колодочки вбився! Суд, палата, юридична й політична крутня молодця з нього зробили. Ха, ха, він знає, що в ту середу я женюся, і в неділю добродій цей пропонує сказати через три дні, коли саме покаже мені, що дружина моя негідна мене. Це непогано… Іду контракта підписувати. Ходімо зі мною, Лісбето,
