морально, але насправді помилявся. За сорок п'ять років моєї служби, з 1799 до 1815, поліція вчинила родинам незчисленні послуги. Але з 1820 року преса й конституційний уряд цілком змінили умови нашого існування. Тим-то, на мою думку, братися до такої справи не слід, і пан префект ласкаво здався на мої зауваження. Начальникові охоронної поліції при мені-ж наказано не вживати жодних заходів, і коли хтось приходив до вас від нього, то я зроблю йому догану. За це й усунути його варто. Легко сказати: „Поліція це зробить!“ Поліція! Поліція! Ех, добродію мій, ні маршал, ні рада міністрів не знають, що таке поліція. Тільки поліція й знає, що вона таке. Королі, Наполеон, Луї XVIII тямились на справах своєї поліції, а в нашій поліції хіба тільки Фуше, пан Ленуар, пан Сартін та кілька тямущих префектів розуміються… Тепер усе перемінилося. Нас здрібнено, обеззброєно! Багато бачив я родинних нещасть, яким можна було запобігти невеличкою дозою свавілля!.. За нами шкодуватимуть ті-ж самі, хто нас знищив, коли їм доведеться, як от вам, зіткнутися з якимсь моральним потворством, яке треба було-б зчистити, так як ми бруд зчищаємо! В політиці поліція повинна всьому запобігти, коли мова йде про громадську безпеку; але Родина — це річ священна. Я зроблю все, щоб викрити й попередити замах на життя короля! Мури будинків будуть у мене прозорі; але запускати пазурі в подружнє життя, в приватні справи!.. ніколи, поки я сиджу в оцьому кабінеті, бо я боюсь…
— Чого?
— Преси, пане депутат лівого центру.
— Що-ж мені робити? — сказав Гюло-син після павзи.
— Та ви-ж представник Родини! — мовив начальник відділу. — Все сказано, робіть, як знаєте; але допомагати вам, але робити з поліції знаряддя пристрастів та приватніх інтересів, — хіба-ж це можливо?.. В такій справі як-раз і треба вдаватись
