бідний священик і попросить сорок тисяч франків на боговгодне діло, на зруйнований манастир на сході, в пустині! Якщо будете задоволені з своєї долі, дайте старому сорок тисяч франків! Надолужите їх на державній скарбниці! Та це й дріб'язок буде проти того, що ви здобудете.
Вона стала на широкі ноги, що ледве влізали в черевики, з яких випиналося тіло, посміхнулась, уклоняючись, і пішла.
— Чорт сестру має, — сказав Вікторен, підводячись.
Він провів цю жахливу незнайомку, викликану з нетрів шпигунства, мов те страхіття, що з'являється з оперових льохів на стук чарівної палічки в балеті-феєрії. Покінчивши свої справи в суді, він пішов до пана Шапюзо, начальника одного з найважливіших відділів у префектурі поліції, щоб розпитати його про цю незнайомку. Заставши Шапюзо самого в кабінеті, Вікторен Гюло подякував йому за допомогу.
— Ви прислали до мене, — сказав він, — стару, яка могла-б бути вособленням для злочинної частини Парижу.
Пан Шапюзо поклав окуляри на папери й здивовано глянув на адвоката.
— Я не дозволив-би собі послати до вас когось без попередження чи без вказівок, — відповів він.
— Значить, це пан префект…
— Не думаю, — сказав Шапюзо. — Останнього разу, як принц Вісембурзький обідав у міністра внутрішніх справ, він бачився з паном префектом, казав йому про ваше становище, жалюгідне становище, й питав, чи не можна по-приятельськи вам допомогти. Пан префект, щиро співчуваючи скорботі, яку виявив його високість з приводу цієї родинної справи, ласкаво порадився про це зі мною. Коли пан префект став на чолі нашої установи, на яку стільки наклепів є і яка, проте, надзвичайно корисна, він передусім зарікся втручатись у Родину. Він мав рацію і принципово, й
