Вікторен Гюло аж кинувся, почувши ці слова, сказані дуже спокійно.
— Вбити!.. — сказав він. — Як-же ви зробите це?
— Ми вже сорок років заступаємо Долю, пане, — відповіла вона з грізною гордістю, — і робимо в Парижі все, що нам хочеться. Не одна родина, до того-ж з передмістя Сен-Жермен, звірила мені свої таємниці! Я влаштувала й розбила багато шлюбів, знищила багато духівниць, урятувала не одну честь! Отут у загороді, — сказала вона, показуючи на голову, — в мене ціла отара таємниць, що дають мені тридцять шість тисяч франків ренти, і ви теж будете моїм ягнятком, що там! Хіба могла-б така жінка, як я, бути тим, що я, коли-б розповідала про свої вчинки? Я дію! Все, що зробиться, буде ділом випадку, гризоти ви й трохи не почуватимете. Будете ви, як ті, кого гіпнотизери лікують — через місяць їм здається, що все зробила природа.
Холодний піт пойняв Вікторена. Сам кат не схвилював-би його так, як ця сентенційна й претенційна сестра Каторги; її мутно-червона сукня видалась йому кривавою.
— Пані, я відмовляюсь від допомоги вашого досвіду й вашої діяльности, якщо успіх коштуватиме кому-небудь життя і якщо станеться хоч найменший злочин.
— З вас велика дитина, пане! — відповіла пані де-Сент-Естев. — Ви хочете, щоб і ворога перемогти, і перед самим собою чесним залишитись.
Вікторен зробив заперечливий рух.
— Атож, — вела вона, — ви хочете, щоб та пані Марнеф покинула здобич, яку вже в зубах тримає! Як-же ви вирвете в тигра шматок яловичини? Чи може по спині його гладити та приказувати: кицю-кицю! Ви непослідовний. Розпочинаєте бійку, а хочете, щоб зранених не було! Ну, та я вже подарую вам безневинність, що вашому серцю така люба. Я завжди добачала в чесноті основу для лицемірства! Місяців через три до вас прийде
