показала, ну й нагнала-ж вона її — та ще й дядька Туля збулася, який дух за нею ронив, так і зовсім хотіла чоловіків відцуратися. На той час пан Ґренувіль, що багацько купував у нас, двісті вишиваних хінських шарфів що-три місяці, схотів розрадити її; та чи правда, чи ні, а вона й слухати ні про що не хотіла без мерії та без церкви. „Хочу бути чесною“, казала вона, „а то погублю себе“! І вийшло на її. Пан Ґренувіль погодився взяти її, тільки з умовою, щоб вона нас відцуралася, і ми теж згодились…
— За гроші? — сказала завбачливо Жозефа.
— Еге-ж, пані, десять тисяч франків та ще ренту моєму батькові, бо не сила вже йому працювати…
— Я просила вашу дочку, щоб дядько Туль був з нею щасливий, а вона його в болото втопила! Не гаразд це. Нікому більше не допомагатиму! Ось що воно — робити добре діло!.. Добродійство справді добре тільки для спекуляції. Олімпія мусіла хоч-би повідомити мене про оті викрутні. Коли ви розшукаєте дядька Туля через два тижні, я дам вам тисячу франків…
— Дуже важко це, люба пані, але в тисячі франків є чимало монет по сто су, і я спробую ваші гроші заробити…
— Прощайте, пані Біжу.
Увійшовши до будуару, співачка застала пані Гюло геть непритомною; та хоч свідомість вона втратила, а нервовий дріж не покидав її, і вона тремтіла, як порізана на частки змія. Міцні солі, холодна вода, всі звичайні в таких випадках способи вернули баронесу до життя чи, коли хочете, до свідомости своїх болів.
— Ах, панно, як низько він упав!.. — сказала вона, пізнавши співачку й побачивши, що вони на самоті.
— Не занепадайте духом, пані, — відповіла Жозефа, сівши на подушку коло ніг баронеси та цілуючи їй руки, — ми його знайдемо; і коли він
