— Пані, — сповістив лакей, що вернувся через півгодини, — тітка Біжу вже в дорозі, але на маленьку Олімпію нема що сподіватись. Ваша вишивальниця, пані, стала буржуазкою, заміж вийшла…
— Тимчасово?.. — спитала Жозефа.
— Ні, пані, насправді вийшла. Вона тепер на чолі розкішного діла, одружилася з власником великого модного магазину, де витрачено мільйони, на Італійському бульварі, а вишивальню свою залишила сестрам та матері. Тепер вона пані Ґренувіль. Це гладкий купець…
— Другий Кревель!
— Атож пані, — сказав лакей. — Він записав тридцять тисяч франків ренти в контракт із панною Біжу. Старша сестра її теж, кажуть, виходить за багатого різника.
— Кепська ваша справа, здається мені, — сказала баронесі співачка. — Пана барона немає там, де я його примістила.
Хвилин через десять оповістили пані Біжу. Жозефа з обережности провела баронесу до свого будуару й спустила на дверях портьєру.
— Ви її злякаєте, — сказала вона баронесі, — вона догадається, що ви зацікавлені в її признаннях, і нічого не скаже; дозвольте мені самій висповідати її! Сховайтесь тут, вам усе буде чути. Така сцена часто відбувається не тільки в театрі, а й у житті. — Ну, тітко Біжу, — сказала співачка старій жінці в картатому вбранні з так званого тартану, яка нагадувала пречепурену швайцарку, — значить усім вам добре живеться? Дочці вашій пощастило!
— Де там добре… Дочка дає нам сто франків що-місяця, а сама каретою їздить, на сріблі їсть, словом мійонерка. Олімпія могла-б і зовсім від клопоту мене звільнити. В мої літа працювати!.. Хіба це добродійство?
— Не повинна вона бути невдячною, бо зобов'язана вам своєю красою, — сказала Жозефа. —
