дорівнюється благородству таланта. Почувши спочатку стукіт дверей, вона побачила нарешті Жозефу. Співачка нагадувала Алорієву Юдіту, що западає в пам'ять кожному, хто бачив її в палаці Пітті коло дверей до великої залі: та сама гордість постави, те саме дивне обличчя, чорне волосся, з природи кучеряве, і жовтий капот, вишиваний безліччю квіток, геть подібний на ґрезет, у який вдягнута безсмертна вбійниця, створена рукою Бронзінового небожа.
— Пані баронесо, ви приголомшуєте мене честю своїх одвідин, — мовила співачка, що вирішила грати ролю великої пані.
Вона власноручно підсунула баронесі м'який фотель, а сама сіла на складане крісло. Вона відчула колишню красу цієї жінки, і глибокий жаль узяв її від нервового дрожу баронеси, що за найменшого хвилювання робився судорожним. Вона з одного погляду прочитала її святе життя, яке колись змальовували їй Гюло та Кревель; і не тільки відкинула вона думку боротися з цією жінкою, а ще й схилилася перед величчю, яку вона зрозуміла. Велика артистка захопилась тим, з чого глузувала куртизанка.
— Панно, я з розпачу сюди прийшла, а в такому стані засобами не гребують…
Рух Жозефин дав зрозуміти баронесі, що вона образила ту, на кого стільки надій покладала, і вона глянула на артистку. Цей благальний погляд погасив полум'я в очах Жозефи, яка кінець-кінцем посміхнулась. Між жінками ту мить відбулася німа, але жахливо красномовна гра.
— Ось уже два з половиною роки, як пан Гюло покинув родину, і я не знаю, де він, хоч мені й відомо, що живе він у Парижі, — схвильовано вела баронеса. — Після одного сну мені спала думка, може й безглузда, що ви, мабуть, цікавитесь паном Гюло. Коли-б ви дали мені змогу побачитись з паном Гюло — ох, панно, я-б молилась за вас що-дня, аж поки віку мого буде на землі!..
