не знаєш ти, Селестіно, що значить поступатися підлоті!
— А батько мій!.. — спокійно вела Селестіна. — Він безперечно ступив на той шлях, де твій батько загинув! Батько на десять років молодший від барона, він був купець, це правда, але чим-же воно в нього кінчиться? Пані Марнеф зробила собі з батька собаку, вона порядкує його багатством, його думками, і батька нічим не переконаєш. Словом, я потерпаю, щоб мене не сповістили про оклик їхнього шлюбу. Чоловік мій хоче де-що спробувати, він за обов'язок має помститися за суспільство, за родину й справити з тієї жінки звіт за всі її злочини. Ах, люба Гортензіє, благородні уми, як Вікторен, і серця, як у нас, надто пізно починають розуміти світ і його властивості! Це, сестричко, секрет, я звіряю його тобі, бо він тебе торкається, але ні словом, ні рухом не зрадь його ні Лісбеті, ні матері, нікому, бо…
— Ось і Лісбета! — сказала Гортензія. — Ну, кузино, що там діється в пеклі на вулиці Барбе?
— Погане для вас, діти мої. Чоловік твій, моя добра Гортензіє, більш ніж коли п'яний від тієї жінки, та й вона, треба сказати, почуває до нього безтямну пристрасть. Батько ваш, люба Селестіно, геть зовсім засліплений. Та це дарма, це я що-два тижні бачу, і справді щаслива я, що ніколи чоловіків не знала… Це справжні тварюки! Через п'ять день Вікторен і ви, голубонько, втратите батьківське багатство!
— Оклик уже відбувся?.. — сказала Селестіна.
— Еге-ж, — відповіла Лісбета. — Зараз я вашу справу обороняла. Сказала тому чудищу, яке слідком за другим чудищем пнеться, що, коли він визволить вас із скрути, звільнивши ваш будинок від боргів, то ви будете йому вдячні й приймете свою мачуху…
Гортензія вжахнулась.
— Вікторен обміркує… — холодно відповіла Селестіна.
