їй чесністю свої службові обов'язки, цілком присвятила себе благодійним справам, що в них була за посередника, і вдома майже що-дня її не було з одинадцятої до п'ятої години. Невістки, що їх поєднував клопіт за дітьми, яких вони спільно доглядали, лишалися вдома й працювали вкупі. Вони дійшли до того, що навіть думали вголос, являючи зворушливу спілку двох сестер — щасливої та меланхолійної. Вродлива, живорадісна, жвава, смішлива й дотепна нещасна сестра, здавалось, заперечувала своїм виглядом своє справжнє становище; так само й меланхолійна сестра, лагідна й тиха, врівноважена, як сам розум, завжди задумана й зосереджена навіювала думку про заховані болі. Може як-раз цей контраст і сприяв їхній палкій дружбі. Сидячи в маленькій альтанці серед садка, що його поминула сокира спекуляції з примхи будівничого, який для себе особисто гадав зберегти цю сотню квадратових футів, вони тішились першими паростками бузку, весняним святом, що його можна відчути на всю глибінь тільки в Парижі, де парижани півроку живуть, забувши про рослинність, між кам'яними скелями, де хвилюється їхній людський океан.
— Селестіно, — сказала Гортензія, відповідаючи на зауваження своєї невістки, яка жалкувала, що чоловік її такої днини мусить у Палаті сидіти, — мені здається, що ти не досить ціниш своє щастя. Вікторен янгол, а ти його часом мучиш.
— Люба моя, чоловіки люблять, щоб їх мучили! Дрібні сварки є доказ кохання. Якби мати твоя була не то що вимогливою, але близькою до цього, вам, певно, не довелося-б зазнати такого лиха.
— Щось Лісбета не вертається! Заспіваю я пісню про Мальбрука! — сказала Гортензія. — Як мені нетерпиться почути щось про Венцеслава. З чого він живе?.. Він уже два роки нічого не робить.
— Вікторен мені казав, що бачив його якось з тією гидкою жінкою, і йому здається, що вона
