визнаний звязок батьків із жінкою, що призвела її тещу й невістку до руїни та лиха. Видима річ, Лісбета, користуючись цією цікавістю, ходила до Валерії, скільки їй хотілось.
Минуло коло двадцяти місяців; за цей час здоров'я баронеси зміцніло, проте нервовий дріж її не покидав. Вона почала вже виконувати свої обов'язки, що були благородною розвагою для її болю й поживою для божественних здібностів її душі. Крім того, вона добачала в них спосіб знайти свого чоловіка завдяки випадковостям, що водили її по всіх паризьких кварталах. На той час векселі Вовіне були сплачені, і шоститисячна пенсія, виплачувана баронові Гюло, майже звільнилась. Всі видатки матери й сестри Вікторен оплачував відсотками з капіталу, що передав йому маршал і які становили десять тисяч франків. Отож, шість тисяч франків, що Аделіна одержувала на посаді, разом з шістьма тисячами франків баронової пенсії, мали незабаром давати матері й дочці дванадцять тисяч франків річного прибутку, вільного від жадних зобов'язань. Бідна жінка почувала-б себе майже щасливою, коли-б не постійна турбота про долю баронову, якого їй хотілося-б прилучити до фортуни, що родині починала посміхатись, та коли-б не горе покинутої дочки й не жахливі вдари, що безневинно завдавала їй Лісбета, якої пекельна вдача виявлялась на всю глибінь.
А втім, одна сцена, що відбулася на початку березня місяця 1843 року, пояснить оті наслідки невсипущої та потайної ненависти Лісбети, якій пані Марнеф не переставала допомагати. У пані Марнеф сталися дві великі події. Передусім, вона появила на світ нежиттєздатну дитину, якої труна коштувала їй двох тисяч франків ренти. Потім, що-до добродія Марнефа, то ось яку новину принесла майже рік тому Лісбета, вернувшись після розвідок у готелі Марнефів.
— Сьогодні вранці та огидна Валерія, — сказала вона, — запросила доктора Біаншона, щоб
