мадон, безневинні очі, засмучені надмірною працею, чорні, мрійні очі з довгими віями, потьмарнілі від утоми очі, яких вогкість усохла на вогні робочих ночей; зате колір обличчя в неї був порцеляновий, майже хворобливий; зате рот нагадував надрізану гранату, груди були буйні, форми повні, руки гарні, зуби, як виточена емаль, волосся чорне і пишне, — і все це одягнуте в ситчик по сімдесят п'ять сантимів за метр, запнуте у вишивану хустину, взуте в шкіряні черевики без ґудзиків і прикрашене шаговими рукавицями. Дитина, що не знала собі ціни, прибралася як могла краще, ідучи до пишної пані. Барон, знову охоплений пазуристою рукою Любощів, відчув, що все життя його кудись зникає. Він усе забув коло цього дивного створіння. Він був, як мисливець, що побачив дичину і зразу-ж до рушниці береться, хоч-би тут був сам імператор.
— Чесність і новина гарантовані, — шепнула йому Жозефа. — І без хліба сидить. От Париж! Сама це дізнала!
— Рішено, — відказав старий, підводячись та потираючи руки.
Коли Олімпія Біжу пішла, Жозефа лукаво глянула на барона.
— Якщо не хочеш мати неприємностів, татку, — сказала вона, — будь суворий, як генеральний прокурор на своєму кріслі. Держи дівчинку на поводку, будь Бартоло! Бережись Августів, Іполітів, Несторів, Вікторів і всіх орів![1] Звичайно! Коли воно вдягнеться, підгодується, коли воно голову підведе, то ти дурником будеш, мов росіянин який… Я хочу тебе влаштувати. Герцог чимало робить: позичає тобі, тоб-то дає тобі десять тисяч франків, а вісім тисяч кладе в свого нотаря, що видаватиме тобі по шістьсот франків що-три місяці, бо я тобі не довіряю. Правда-ж, я люба?..
- ↑ Гра словами: ор по-французьки — золото.
