статистки в Амбіґю-Комік. Біжу мріє ходити в гарних сукнях, так як я, а надто в кареті їздити. Я скажу їй: „Люба моя, чи хочеш пана…“ Скільки тобі? — спитала вона, уриваючи себе, — сімдесят два…
— У мене немає вже віку!
— „Чи хочеш, скажу їй, пана сімдесят двох років, дуже охайного, тютюну не вживає, здоровий, як очі мої, і за юнака вартий? Поженишся з ним по-хатньому, він любенько у вас житиме, дасть вам сім тисяч франків паю, опорядить твоє помешкання в червоне дерево; а коли ти розумненька будеш, то й до театру тебе разів кілька повезе. Даватиме тобі сто франків для тебе особисто й сто франків на видатки!“ Я знаю Біжу, отака я була в чотирнадцять років! Я з радощів скакала, коли той гидкий Кревель зробив мені оці жахливі пропозиції! От ти й зариєшся, старенький, на три роки. Це розумно, чесно, а крім того й ілюзій буде на три-чотири роки, не більше…
Гюло не вагався, він уже вирішив відмовитись; але щоб віддячити добрій і чудовій співачці, що по-своєму чинила добро, удавав, що вагається між пороком та чеснотою.
— Що це! Ти холодний, як брук у грудні! — здивовано вела вона. — Зважай! Ти вщасливиш родину, яка складається з підтоптаного діда, матери, що надсаджується роботою, та двох сестер, з яких одна бридка і які заробляють удвох тридцять два су, псуючи собі очі. Цим ти відшкодуєш лихо, до якого вдома спричинився, і спокутаєш свої гріхи, розважаючись, як лоретка в Мабілі.
Щоб покласти кінець цій спокусі, Гюло зробив рух, ніби гроші лічив.
— Про шляхи й засоби не турбуйся, — сказала Жозефа. — Мій герцог позичить тобі десять тисяч франків; сім тисяч на вишивальню на ім'я Біжу, три тисячі на встаткування, а що-три місяці ти матимеш тут шістьсот франків під розписку. Коли
