ребра тобі поламають, і герцог повинен буде тебе звільнити. Хіба-ж не видно по тому, як ти на мене дивишся, що юнак ще не вмер у тобі, як сказав Фенелон? Управительство — це не твоя справа. Чи бачиш, старенький мій, не так легко урвати з Парижем та з нами! Ти занудишся в Ерувілі.
— Що-ж робити? — спитав барон. — Бо в тебе я не хочу лишатись довше, ніж треба для якогось рішення.
— Ну, а хочеш, я тебе по-своєму влаштую? Слухай, старий палію! Тобі потрібні жінки. Це від усього розраджує. Слухай-же мене гаразд. На вулиці Сен-Мор-дю-Тампль, під Куртілем, я знаю бідну родину, що має скарб: молоденьку дівчинку, кращу, ніж я була в шіснадцять років!.. А, в тебе вже очі зайнялися! Вона працює шіснадцять годин на день, вишиваючи коштовні матерії для крамниць, і заробляє на день шіснадцять су, по су в годину, нещасне!.. А їсть воно, як ірландці, картоплю, ще й на щурячому лої смажену, та хліб п'ять разів на тиждень; п'є воно воду з Урка, з міських труб, бо сенська вода надто дорога; а свого діла розпочати не може, бо на це треба шість-сім тисяч франків. Воно сотню страхів учинило-б, щоб ті тисячі здобути. Родина й дружина обридли тобі, правда-ж?.. Крім того, хіба-ж можна почувати себе нікчемою там, де був колись богом? Батько без грошей і без чести — та з такого тільки опудало робити та за склом виставляти…
Барон мимоволі посміхнувся на ці жахливі жарти.
— Ну, так маленька Біжу приносить мені завтра вишиваний капот, розкіш який, півроку над ним працювали, такого ніхто не має! Біжу любить мене, бо я даю їй солодощі й старі сукні. Поза тим, посилаю родині хліба, дров, м'яса, там усі за мене в огонь підуть, аби я схотіла. Я дбаю трохи й за добро! Ах, пам'ятаю, що́ я перемучилась, як голодна була! Біжу не криється від мене з своїми маленькими бажаннями. В дівчинці є матеріял для
