тить по-своєму. Він пихуватий, він пристрасний, але гроші в нього холодні. В таких молодчиків більш, як три тисячі франків на місяць не вирвеш, перед великим видатком вони спиняються, як осли перед річкою. Не то, що ти, старенький, ти людина пристрастів, ти хоч і батьківщину продав-би! Отож і я ладна для тебе все зробити. Ти мій батько, ти мене в люди пустив! Це священно. Що тобі треба? Хочеш сто тисяч франків? Всього темпераменту свого докладу, щоб заробити їх тобі. Що-ж до їжі та притулку, то це дрібниці. Для тебе тут завжди буде накриття, займеш гарну кімнату на третьому поверху й матимеш сотню екю на місяць кешенькових грошей.
У барона, зворушеного таким прийомом, в-останнє заговорило благородство.
— Ні, моя ясочко, ні, я не за тим прийшов, щоб мене утримували, — сказав він.
— В твої літа, це непогано! — сказала вона.
— Ось що мені хочеться, дитино моя. У твого герцога д'Ерувіля є величезні маєтки в Нормандії, я хотів-би бути його управителем під ім'ям Туля. Я здібний, чесний, бо, коли людина в уряду брала, то це не значить, що вона з каси крастиме…
— Хе, хе! — засміялась Жозефа. — Горбатого могила виправить.
— Словом, мені треба тільки прожити три роки в невідомості…
— О, це справа одної хвилини, — сказала Жозефа, — варт мені тільки поговорити сьогодні після обіду. Герцог одружився-б зі мною, коли-б я схотіла; але багатство його я маю, я хочу більшого!.. його пошани. Це — герцог високого ґатунку. Це щось благородне, вишукане, велике, як Луї XIV вкупі з Наполеоном, хоч і мале на зріст. Крім того, я зробила так, як Шонц із Рошфільдом: завдяки моїм порадам він заробив оце два мільйони. Але послухай мене, мій старий пистолю!.. Я тебе знаю, ти любиш жінок і бігатимеш там за нормандочками, а з них гарні дівчата; хлопці або батьки
