— Оце мені подобається! — скрикнула Жозефа, що в захопленні підвелася. — Це генеральне руйновище! Це, як у Сарданапала, це велично, широко! Наволоч, але з серцем. Мені більше подобається марнотратець, захоплений, як оце ти, жінками, ніж оті холодні бездушні банкіри, яких чесними називають, а вони тисячі родин руйнують своїми рейками, золотими для них і залізними для дурників! А ти от руйнував тільки своїх, порядкував тільки собою! Та крім того, маєш виправдання — і фізичне, й моральне…
Вона стала в трагічну позу й сказала:
— Он воно як! — додала вона, обкрутившись на одній нозі.
Порок виправдував Гюло, порок посміхався до нього серед своїх божевільних розкошів. Величина злочинів була тут, як і для присяжних, обставиною, що зменшує провину.
— Та хоч гарна-ж твоя світська жінка? — спитала співачка, бажаючи для першої ласки розважити Гюло, якого смуток її гнітив.
— Їй-богу, мало не така, як ти! — хитро відповів барон.
— І… дуже вигадлива? Так мені казали. Що-ж вона тобі робила? Вона втішніша за мене?
— Не будьмо про це говорити, — сказав Гюло.
— Кажуть, що вона обплутала мого Кревеля, маленького Стейнбока й чудового бразильця.
— Дуже можливо.
— Вона живе в готелі, не гіршим за мій, — Кревель їй подарував. Ця шелихвістка в мене за помішника, вона докінчує тих, що я почала! Тим-то мені й цікаво знати, яка вона з себе, старенький; я бачила її на прогулянці в Лісі, але здалеку… З неї, казала мені Карабіна, викінчена злодійка! Їй хочеться ковтнути Кревеля, та вона тільки посмокче його. Кревель — це шур, лагідненький щур, він собі згоджується на все, а кру-
