голос — набий пистолі й розчерепи йому голову! Убивши його, я всіх вас урятую і його врятую від нього самого.
Старий маршал підвівся так грізно, що бідна Аделіна скрикнула: „Ходімо, Гекторе“! Вона схопила дружину, вивела його силоміць із будинку, бо барон був такий розбитий, що його довелося в карету посадовити й везти на вулицю Плюме, де він ліг у ліжко. Лежав він, мов руїна яка, кілька день, мовчки відмовляючись від будь-якої їжі. Аделіна сльозами впрошувала його з'їсти бульону; вона доглядала його, сівши в його головах, і з усіх почуттів, що сповняли досі її серце, лишились тільки глибокі жалощі.
О половині на першу Лісбета привела нотаря й графа Стейнбока до кабінету свого любого маршала, від якого вже не відходила, така-бо налякана була зміною, що в ньому сталася.
— Пане граф, — сказав маршал, — прошу вас підписати доручення моїй небозі, а своїй дружині, щоб продати ренту, яку вона має у власність. Панно Фішер, ви погодитесь на цей продаж, пожертвувавши своїм прибутком?
— Так, любий маршале, — сказала, не вагаючись, Лісбета.
— Гаразд, моя люба, — відповів старий салдат. — Життя мого, сподіваюсь, ще стане, щоб віддячити вам. Я був певен вас, з вас справжня республіканка, дочка народу.
Він поцілував старій дівчині руку.
— Пане Ганекен, — сказав він нотареві, — складіть відповідного акта в формі доручення й принесіть його мені на другу годину, щоб ренту продати на біржі сьогодні-ж. Графиня, небога моя, має на це документа, вона прийде й підпише акт, коли ви його принесете, так само й панна. Пан граф піде з вами й підпишеться у вас.
Митець, на знак Лісбетин, шанобливо вклонився маршалові й вийшов.
