до нього на кілька кроків. Цей олив'яний погляд був, мов божий погляд. Гюло не витримав його й потупився. „Він усе знає“, подумав він.
— Ваше сумління нічого вам не каже? — спитав маршал глухо й поважно.
— Воно каже мені, що, мабуть, я помилку зробив, вчинивши без вашого відому наскок на Алжир. В мої літа й з моїми потребами, після сорока п'ятилітньої служби, у мене немає достатку. Принципи чотирьохсот французьких обранців вам відомі. Ці добродії заздрять на всі посади, вони врізали платню міністрам — цим усе сказано! — де-ж там у них грошей просити для старого служаки!.. Що сподіватися від людей, які платять не краще за магістратуру? які дають тридцять су на день робітникам на тулонському мості, коли родині там фізично неможна прожити менше, як за сорок су? які не думають про те, яка злиденна платня для паризького службовця оті шістьсот, тисяча й тисяча двісті франків, і які самі зазіхають на наші посади, бо утримання тут сорок тисяч франків?.. Які, нарешті, відмовляються повернути короні добро, що короні належало й було для неї конфісковане 1830 року, та прибуток, зібраний ще за Луї XVI, коли майно це попросили для вбогого принца!.. Якби у вас не багатство, то й вас вони-б любенько лишили, як і брата мого, з вашою куценькою платнею, не згадали-б про те, що ви врятували разом зі мною Велику Армію на болотяних польських рівнинах.
— Ви обікрали державу, ви допустились такого становища, що вам суд загрожує, як тому державному скарбникові, — сказав маршал, — і ви, пане, так легко до цього ставитесь?..
— Велика різниця, ваша високість! — скрикнув барон Гюло. — Хіба я займав скарбницю, яку мені довірено?..
— Хто чинить таку гидоту, — сказав маршал, — той, у вашому становищі, двічі винний, коли робить це невправно. Ви скомпромітували нашу
