так-бо хотілося їй показати своєму нареченому, що з нею він глухий не буде.
— У нього було троє коханок! — казав старий. — Це Аделіну маючи! Бідна Аделіна!..
— Якщо хочете послухатись мене, — кричала Лісбета, — то скористуйтесь своїм впливом у принца Вісембурзького й здобудьте кузині якусь пристойну посаду, для неї це буде потрібно, бо платня баронова заставлена на три роки.
— Зараз їду до міністерства, — відповів він, — побачу маршала, довідаюсь, що він про брата думає, і попрошу, щоб він пильно допоміг моїй сестрі. Знайдіть відповідну посаду для неї…
— Паризькі дами-благодійниці утворили добродійне товариство за згодою архієпіскопа; їм потрібні інспектриси за чималу винагороду, щоб вишукувати, кому справді треба допомогти. Такі обов'язки пасували-б моїй любій Аделіні, вони до серця їй були-б.
— Пошліть по коні! — сказав маршал. — Зараз я одягнуся. Якщо треба, то я і в Нельї поїду!
— Як він любить її! Скрізь і завжди мушу з нею здиба́тися, — сказала лотарингка.
Лісбета вже панувала в домі, але потай від маршала. Прислугу вона в страху тримала. Собі покоївку найняла й розгортала свою стародівоцьку діяльність, вимагаючи собі у всьому звіту, всього доглядаючи та дбаючи в усьому за добробут свого любого маршала. Поділяючи республіканські погляди свого нареченого, Лісбета дуже подобалась йому своєю демократичністю, крім того, вона вміла надзвичайно спритно йому лестити, і через два тижні маршал, якому краще стало житися, який почував над собою материнський догляд, почав, кінець-кінцем, добачати в Лісбеті здійснення частини своїх мрій.
— Мій любий маршале! — крикнула вона, проводячи його на сходи. — Підніміть шибки, не сидіть на протягу, зробіть це ради мене!..
