венеційців; але вона виявляла всю великість свого нещастя й великість католицької церкви, де шукала тепер захисту, як зранена голубка. Кревель був засліплений, приголомшений.
— Пані, я до ваших послуг без жадних умов! — сказав він у великодушному пориві. — Зараз обміркуємо справу і… що ви думаєте?.. слухайте! неможливе?.. я його зроблю. Я заставлю ренту в банкові, і за дві години ви матимете потрібні гроші.
— Боже мій, яке чудо! — сказала бідна Аделіна, падаючи навколішки.
Вона проказала молитву з чулістю, яка так глибоко зворушила Кревеля, що пані Гюло побачила на очах у нього сльози, коли підвелася, помолившись.
— Будьте мені другом, пане!.. — сказала вона йому. — Душа у вас краща, ніж поведінка та мова. Душу вам бог дав, а думки ваші йдуть від світу та ваших пристрастів! Ох, я вас дуже лобитиму! — скрикнула вона з янгольським запалом, що геть контрастував своїм виразом з її лихеньким кокетством.
— Не тремтіть так, — сказав Кревель.
— Хіба я тремчу? — спитала баронеса, що й не постерегла цієї раптової недуги.
— Еге-ж, ось гляньте, — сказав Кревель, узявши Аделіну за руку та показуючи їй, що в неї нервовий дріж. — Ну, пані, — мовив він шанобливо, — заспокойтесь, я іду до банку…
— Вертайтесь швидше! Подумайте, друже мій, — сказала вона, викриваючи свої таємниці, — справа в тому, щоб не допустити до самогубства мого бідного дядька Фішера, якого чоловік мій скомпромітував, — тепер я довіряю вам, я вам усе кажу! Ах, якщо ми не встигнемо вчасно, то й маршал помре за кілька день, я знаю його, душа в нього така делікатна!
— Іду, в такому разі, — сказав Кревель, цілуючи баронесі руку. — Та що-ж накоїв бідолаха Гюло?
— Він обікрав державу!
