потрапила з сільського болота в рай імператорського двору. Справді, на той час комісара-розпорядника, одного з найчесніших та найактивніших робітників своєї справи, названо бароном, покликано до імператора і призначено в імператорську гвардію. Цій прекрасній селянці стало сміливости надолужити своє виховання з любови до чоловіка, що за ним вона просто дух ронила. Як чоловік, генеральний розпорядник був ніби відповіддю Аделіні, як жінці. Він належав до обраних серед найкращих чоловіків. Високий, добре збудований, елегантний у поставі, з синіми очима невідпорного блиску, мінення та відтінку, він визначався серед д'Орсеїв, Форбінів, Уврарів, словом серед усього полку красунів часів імперії. Але любовні пригоди цього переможця, наскрізь перейнятого що-до жінок ідеями директорії, урвались на довгий час через подружнє кохання.
Отже, для Аделіни барон був з самого початку якимсь непомильним богом; вона була зобов'язана йому всім: багатством — мала карету, опрічний будинок і всі розкоші того часу; щастям — її любили, не криючись; титулом — була баронесою; славою, кінець-кінцем, бо її називали прекрасною панією Гюло; нарешті, вона мала честь відхилити залицяння імператора, що подарував їй діямантову рів'єру й завжди відзначав її, бо часом запитував: „Чи добре має ся прекрасна пані Гюло?“ з виглядом людини, що може помститися над тим, хто переміг-би там, де він зазнав поразки.
Отож, не треба великого розуму мати, щоб зрозуміти в простій, наївній і прекрасній душі причини фанатизму, що пані Гюло вкладала в свою любов. Запевнивши сама себе, що чоловік проти неї ніколи схибити не здібний, вона обернулась перед судом власного сумління в покірну, зречену й сліпу рабиню свого творця. Зважайте до того-ж, що вона була дуже обдарована здоровим розумом, тим здоровим розумом народу, що допоміг зміцнити її виховання. В світі вона говорила мало,
