ґави[1] (вибачте, ви не знаєте цього біржового виразу), так що дітям нема чим мене попрікати, після смерти моєї вони ще добрі гроші візьмуть. Ваші діти не можуть похвалитися цим про свого батька, який гульнею і свого сина, і мою дочку руйнує…
Чим далі, то все більше відходила баронеса від своєї мети…
— Ви дуже гніваєтесь на мого чоловіка, мій любий Кревелю, а проте були-б найкращим його другом, коли-б дружина його перед вами схибила…
Вона палко глянула на Кревеля. Але зробила це так, як колись Дюбуа, що занадто вже регента стусанами почастував — вона надто прикидалась, і розпусні думки так жваво заворушились у колишнього парфюмера, аж він подумав: „Чи не хоче вона, бува, помститись над Гюло?.. Чи може я краще для неї виглядаю мером, аніж національним гвардійцем?.. Химерні-ж оті жінки!“ І він став у свою другу позицію, дивлячись на баронесу з виразом часів Регенства.
— Можна подумати, — провадила вона, — що ви мститесь над ним за чесноту, яка вам не піддалася, за жінку, яку ви любили так… що… ладні були її купити, — додала вона тихенько.
— За божественну жінку, — відповів Кревель, багатозначно посміхаючись баронесі, що в неї очі потупились і вії звогчились, — бо зазнали-ж ви лиха!.. за три роки… га, красуне моя?
— Не згадуймо за мої муки, любий Кревелю, вони перевищують людську силу. Ах, коли-б ви ще любили мене, то вирятували-б мене з безодні! Так, я в пеклі! Царевбійники, яких залізом пекли, яких кіньми шматували, були щасливцями проти мене, бо їм тільки тіло втинали, а в мене серце кіньми шматують…
Рука Кревеля покинула розріз у жилеті, капелюха він поклав на столика, вийшов із позиції
- ↑ Gogo — довірливі капіталісти, яких легко обдурити.
