— Я просила вас прийти, добрий і любий пане Кревель, — схвильовано сказала баронеса, — в одній надзвичайно важливій справі…
— Догадуюсь, пані, — хитро відповів Кревель, — але ви просите неможливого… О, я не з варварів-батьків, не з тих людей, що задубіли з голови до п'ят у своїй скупості, як казав Наполеон. Вислухайте мене, прекрасна дамо. Якби діти мої руйнувалися для себе, я-б подав їм допомогу, але забезпечувати вашого чоловіка, пані? — це те саме, що наповнювати бочку Данаїд! Заставити будинок за триста тисяч франків за-для невиправного батька! У них, бідолах, нічого немає, а вони-ж і не погуляли! Тепер вони житимуть з того, що заробить Вікторен у суді. Хай-же побреше ваш синок!.. Ах, він мусів бути міністром, цей докторець, наша спільна надія! Добрий буксир, що по-дурному на мілизну сідає, бо, коли-б він позичався, щоб висунутись, коли-б він заборгувався, щоб депутатів почастувати, щоб здобути голосів та збільшити свій вплив, то я-б йому сказав: „Ось мій гаман, тягни, мій друже!“ Але платити за таткові безумства, за безумства, які я вам пророкував! Ох, через батька йому ходу до влади немає… От я так буду міністром…
— Ох, любий Кревелю, справа не про дітей наших, щиросердних бідолах!.. Якщо серце ваше закриється для Вікторена з Селестіною, то я їх так любитиму, що, може, й пощастить мені зм'ягшити гіркоту вашого гніву в їхніх прекрасних душах. Ви караєте своїх дітей за добре діло.
— Так, за добре діло, тільки погано зроблене! Це напівзлочин! — мовив Кревель, дуже вдоволений з цього слова.
— Робити добро, мій любий Кревелю, — вела баронеса, — це не значить брати гроші з повного гаманця! Це значить терпіти нестатки через свою щирість, це значить страждати від свого добродійства! Це значить сподіватись невдячности! Небо не визнає милосердя, яке нічого не коштує…
