була одягнена тільки дбайливо. Щоб бути куртизанкою, самого бажання замало! Жінка — це чоловіків суп, жартома сказав Мольєр устами розважливого Ґро-Рене. Це порівняння припускає якусь кулінарну вмілість у коханні. Чеснотлива й гідна жінка буде, в такому разі, гомеричною стравою, засмаженим на огнищі м'ясом. А куртизанка буде твором Карема[1] з усіма його присмаками, пряннощами та витонченістю. Баронеса не могла, не вміла подати свої білі груди на розкішному гіпюровому тарелі, як робила це пані Марнеф. Їй невідома була таємниця певних поз, вражіння від певних поглядів. Нарешті, вона не знала й секрету власного чару. Благородна жінка може собі до сходу крутитися, а ні чим не вразить знавецьке око розпусника. Бути для всіх чесною і неприступною, а для дружини робитись куртизанкою — це значить бути геніяльною жінкою, а таких мало. В цьому полягає таємниця довгих прихильностей, нез'ясовних для жінок, що позбавлені цих подвійних і чудових здібностів. Уявіть пані Марнеф чеснотливою!.. це буде маркіза де-Пекер! Таких великих і славетних жінок, таких прекрасних чеснотливих Діян із Пуатьє — під ліком.
Отже, сцена, котрою був почався цей поважний і страшний нарис паризьких звичаїв, знову поновлювалась з тією глибокою відміною, що через злидні, напророковані тоді від капітана буржуазної міліції, ролі в ній перемінились. Пані Гюло чекала Кревеля з тими самими намірами, які, тому три роки, були примусили його приїхати, посміхаючись парижанам з височини свого „мілорда“. Нарешті — дивна річ! — баронеса була вірна собі, своїй любові, дарма що зважилась на саму найгрубішу, як на де-яких суддів, невірність, а саме, на невірність, невиправдану поривом жаги.
— Що робити, щоб бути панією Марнеф! — думала вона, почувши дзвінок. — Вона здушила
- ↑ Славетний кухар.
