не зналася на мистецтві виставити в рішучу мить гарну ніжку, трохи піднявши при цьому сукню, щоб відкрити обрії для бажання! Вона наділа свою найкращу серпанкову сукню в квітки, декольтовану й з короткими рукавами; але злякавшись своєї голизни, прикрила чудові руки світлими газовими чохлами, а груди й плечі запнула вишиваною хусткою. Англійська зачіска видалася їй надто визивною, і вона погасила цю запальність дуже гарненьким чепцем; але чи зуміла-б вона — в чепці чи без нього, — грати золотавими кучерями, щоб відтінити свої тонкі руки, щоб захопити ними?.. Ось яка була в неї косметика: від свідомости своєї злочинности, від приготовин до обмисленого наперед гріха цю святу жінку охопила жорстока пропасниця, що на мить вернула їй юнацький блиск. Очі її блищали, обличчя палало. Замість бути спокусливою, вона виглядала ніби безсоромною, і сама цього вжахнулась. Аделіна була впросила Лісбету розповісти про обставини зради Венцеслава й довідалась, собі на велике диво, що пані Марнеф за один вечір, за одну мить стала коханкою завороженого митця.
— Як-же роблять це ті жінки? — спитала тоді баронеса в Лісбети.
Цікавість чесних жінок у цій справі незрівняна, їм хотілося-б володіти принадами Пороку й лишитися чесними.
— Таке вже їхнє діло — спокушати, — відповіла кузина Бета. — Чи бачиш, моя люба, Валерія той вечір була така, що й янгол піддався-б.
— Розкажи-ж мені, як вона це зробила?
— В цьому ділі теорії немає, сама практика, — глузливо сказала Лісбета.
Баронеса, пригадуючи цю розмову, хотіла порадитися з кузиною Бетою, але часу бракувало. Бідна Аделіна, не вміючи вигадати якоїсь мушки, не вміючи приколоти трояндового бутона посеред корсажу та добрати для одягу свого хитрощів, що збуджують у чоловіків приборкані бажання,
