начальника канцелярії і призначити його кавалером Легіону…
— Як його прізвище? — сказав маршал, кинувши на барона блискавичний погляд.
— Марнеф!
— У нього гарна дружина, я бачив її на весіллі твоєї дочки… Якби Рожер… та Рожера тут немає. Гекторе, сину мій, справа торкається твоєї втіхи. Як, ти ще й досі гуляєш? А, ти робиш честь імператорській гвардії! От що значить служити в інтендантстві — ти маєш запаси!.. Покинь цю справу, мій хлопчику, вона занадто любовна, щоб плутати в неї міністерство.
— Ні, маршале, це погана справа, бо може кінчиться судом; чи ви хочете під судом мене побачити?
— Ах ти чорт! — скрикнув маршал стурбовано. — Розказуй.
— Та я зараз у становищі лиса, пійманого в пастку… Ви завжди були такий добрий до мене, що й тепер ласкаво визволите мене з цього ганебного становища.
Гюло як-найдотепніше і як-найвеселіше переповів свою нещасну пригоду.
— Чи захочете ви, принце, — сказав він наприкінці, — що брат мій, якого ви так любите, помер від горя, щоб ославлено одного з ваших директорів, державного радника? Мій Марнеф — негідник, через два-три роки ми дамо йому відставку.
— Як ти легко говориш про два-три роки, мій любий!.. — сказав маршал.
— Але-ж принце, імператорська гвардія безсмертна.
— Тепер я лишився єдиним маршалом від першого призначення, — сказав міністр. — Слухай, Гекторе. Ти не знаєш, який я прихильний до тебе, зараз побачиш це! Того дня, як я покину міністерство, ми покинемо його вкупі. Ах, ти не депутат, мій друже! Багацько-хто заздриться на твою посаду, і коли-б не я, не мав-би ти її. Так, багацько
