зразок шлюбної вірности. А Гюло-син, вихований в атмосфері захоплення бароном, що в ньому кожен бачив одного з велетнів — помічників Наполеонових, був свідомий того, що становищем своїм зобов'язаний батьківському імені й заслугам, та, крім того, ще й досі боявся батька під впливом дитячих вражінь, що довго зберігають свою силу; отже, коли-б він навіть і догадувався про ті недоладності, що викрив Кревель, то через надмірну шанобливість свою не ремствував-би на них, а виправдав-би їх з того погляду, з якого взагалі дивляться на чоловіка в таких справах.
Тепер треба пояснити надзвичайну відданість цієї прекрасної та благородної жінки, і от у кількох словах її історія.
З одного прикордонного лотарінзького села, що коло підгір'я Вогезів, три брати Фішери, прості хлібороби, через республіканські реквізиції рушили до райнської армії.
Року 1799 середульший з братів, Андре, вдівець і батько панії Гюло, доручив свою дочку під догляд старшому братові, П'єрові Фішеру, який після рани, що дістав 1797 року, став нездатний до служби і взяв кілька часткових підрядів у військовому транспорті, здобувши їх з протекції комісара-розпорядника Гюло д'Ерві. Цілком природнім випадком Гюло, приїхавши до Страсбургу, побачив родину Фішерів, Аделінин батько та його молодший брат були тоді постачальниками фуражу в Ельзасі.
Аделіну, що мала тоді шіснадцять років, можна було порівняти з славетною панією дю-Барі, що теж була дочкою Лотарінгії. Вона належала до тих довершених, разючих красунь, до тих жінок, подібних на пані Тальєн, що їх природа обробляє особливо дбайливо; вона ущедряє їх своїми найціннішими дарами: виборністю, благородством, грацією, витонченістю, елегантністю, незрівняною шкірою та кольором обличчя, стопленим у цій невідомій майстерні, де працює випадок. Всі ці
