Тепер я знаю все, що хотів знати. Пані Марнеф, мабуть, відомо було, що є в цьому папіровнику.
— Тільки їй самій.
— Так я і думав… От тепер вам і доказ про спільництво цієї дамочки.
— Побачимо! — сказав барон, не ймучи ще віри.
— Коли ми прийшли, пане барон, — вів комісар, — негідник-Марнеф зайшов перший і взяв цього листа із столика, де його поклала, мабуть, дружина. Певно, що про це місце вони між себе умовились, якщо їм пощастить викрасти листа підчас вашого сну; бо лист, що ця дама вам написала, разом з тими, що посилали їй ви, на суді гратимуть рішучу ролю.
Комісар показав Гюло листа, що його барон одержав через Рену в своєму кабінеті в міністерстві.
— Він належить до справи, — сказав комісар, — віддайте мені його, пане.
— Ну, пане, — сказав Гюло, змінившись на обличчі, — ця жінка — це розрахована розпуста, тепер я певен, що в неї троє коханців.
— Це й видно, — сказав поліцейський комісар. — Ах, не всі вони бігають по вулиці. Коли діло це провадиться, пане барон, у екіпажах, по салонах чи в своїй хаті, то тут ідеться не про франки й не про сантими. Панна Естер, про яку ви згадували і яка отруїлася, пожерла мільйони. Повірте мені, пане барон, і покиньте цю справу. Дорого вона вам коштуватиме. За тим шахраєм закон… Коли-б не я, то жіночка ця знову-б вас закрутила.
— Дякую, пане, — сказав державний радник, силкуючись зберегти свою поважність.
— Зараз замкнемо помешкання, фарс зіграно, а ключа ви віддасте панові меру.
Гюло вернувся додому геть пригнічений, аж майже непритомний, опанований найчорнішими думками. Він розбудив свою благородну, свою святу й чисту дружину й кинув їй у серце свою
