білу, червоно-золоту вітальню в якийсь труп царственного свята.
— Над усім цим сяє чеснота, пане. Я не хочу мати чудову обставу, роблячи з тієї краси, яку ви в мені добачаєте, вовчі пастки та лазівки для срібної монети.
Капітан прикусив губу, пізнаючи вираз, яким він допіру затаврував Жозефину жадібність.
— І для кого ця постійність? — спитав він.
В цю хвилину баронеса довела колишнього парфюмера аж до дверей.
— Для розпусника, — додав він, прибравши вигляду людини чеснотливої і мільйонера.
— Коли ваша правда, пане, то моя постійність має де-яку заслугу, та й усе.
Вона покинула капітана, уклонившись йому так, як уклоняються обридникам, щоб їх здихатись, і так швидко відвернулась, що не побачила вже його в-останнє в позиції. Вона пішла розчинити двері, що позачиняла, і не могла побачити загрозливого руху, яким Кревель з нею попрощався. Ішла гордо, благородно, як мучениця в Колізеї. Проте, сили її вичерпались, бо в своєму синьому будуарі вона впала на канапу й сиділа, втупивши очі в півзруйновану альтанку, де дочка її балакала з кузиною Бетою.
З перших днів шлюбу аж до цього моменту баронеса любила свого чоловіка так, як Жозефіна наприкінці любила Наполеона — захопленою, материнською, рабською любов'ю. Хоч їй невідомі були подробиці, які Кревель допіру розповів, проте вона аж надто добре знала, що барон Гюло вже двадцять років її зраджує; але вона насунула собі на очі олив'яний вуаль, вона плакала нишком, і жадного докору в неї ніколи не виривалось. Цією янгольською лагідністю вона здобула від чоловіка пошану і створила круг себе ніби культ божества. Приязнь, яку дружина виказує чоловікові, повага, якою вона його оточує, заразливі в родині. Гортензія вважала свого батька за довершений
