— А сльози!.. — подумав Гектор, кінчивши листа, — від сліз і підпису не видно. — Як вона почуває себе? — спитав він Рену.
— Пані в ліжкові, у неї судорги, — відповіла Рена. — Нервовий напад скрутив її, як мотузку, сталося це після того, як вона написала. Ох, через сльози це!.. Голос па́нів аж на вулиці чути було.
Барон, хвилюючись, написав на офіційному папері з друкованим штампом такого листа:
„Заспокойся, мій янголе, він здохне помішником! Думка твоя чудова, ми виїдемо десь далеко з Парижу, ми будемо щасливі з нашим маленьким Гектором; я подамся у відставку, знайду гарну посаду десь на залізниці. Ах, мій друже коханий, я почуваю, що помолодів від твого листа! О, я знову почну життя і забезпечу, побачиш, долю нашого малого. Коли читав твого листа, без міри палкішого за листи „Нової Елоїзи“, сталося диво — я не думав, що любов моя до тебе може ще збільшитись. Ти побачиш сьогодні ввечері у Лісбети
„Твого до смерти Гектора“.
Рена віднесла цю відповідь, першого листа, що паписав барон своєму коханому другові! Такі хвилювання були до пари тим небезпекам, що скупчувались на обрії, — але барон ту хвилину був певен, що йому пощастить відбити вдари, замірені над дядьком його, Йоганом Фішером, і турбувався він тільки про дефіцит.
Одну з особливостів бонопартівської вдачі становить віра в могутність зброї, певність переваги військового над цивільним. Гюло сміявся з королівського прокурора в Алжирі, де панує військове міністерство. Людина лишається тим, чим вона була. Хіба могли забути офіцери королівської гвардії, як виходили зустрічати цю гвардію мери славних імперських міст, імператорські префекти, ці дрібненькі імператори, та вітали її на межі департаментів, якими вона проходила, і віддавали їй царську пошану?
