порадившись з батьком. Коли-б моя люба Гортензія звернулася до своєї доброї, чудової матери, то не довелося-б мені терпіти через неї такого пекучого жалю!.. Ти не знаєш світу, він дуже злий. Можуть сказати, що це чоловік твій відіслав тебе до батьків. Діти, виховані під крильцем у матери, так як ви, довше лишаються дітьми, ніж инші, вони не знають життя! Наївна й молода любов, як от твоя до Венцеслава, ні на що, на жаль, не зважає, її пориви безоглядні. Наше сердечко бунтує, а голова його слухає. Хоч-би й Париж спалити, аби помститись, а про кару й думки нема! Коли старий батько тобі каже, що ти не додержала пристойности, то ти можеш йому повірити; не згадую вже я, якого глибокого болю ти мені завдала, біль цей дуже гіркий, бо ти кидаєш пляму на жінку, якої серця ти не знаєш і яка в гніві своєму може бути страшна… Ох, ти така лагідна, безневинна, чиста, ти ні на що не зважаєш — а тебе можуть зганьбити, ославити. До того-ж, моє янголятко, ти взяла за серйозне якийсь жарт, і я особисто можу поручитися тобі за безневинність твого дружини. Пані Марнеф…
Досі барон, як вправний дипломат, чудово провадив свою намову. Як бачимо, він досконало уникав цього імени, але, почувши його, Гортензія стенулась, мов її вразило.
— Послухай мене, я маю досвід і все обміркував, — вів батько, не даючи дочці говорити. — Дама ця ставиться до твого дружини дуже холодно. Так, ти була жертвою містифікації, зараз доведу тобі це. Слухай, вчора Венцеслав був на обіді…
— Він там обідав?.. — спитала молода жінка, схопившись на ноги та з жахом дивлячись на барона. — Вчора! Прочитавши мого листа?.. Ох, боже мій!.. Чому я в манастир не пішла замість дружитися! Моє життя вже не належить мені, в мене дитина! — додала вона, ридаючи.
Ці сльози вразили пані Гюло в саме серце; вона вийшла з своєї кімнати, підбігла до дочки,
