хлопець, то я хочу, щоб він Кревелем звався — я пораджуся з своїм нотарем.
— Я знаю, як вона вас любить, — сказала Лісбета, — але в ім'я вашого і її майбутнього — стримайте себе, не притирайте раз-у-раз руки.
Поки Лісбета шепотілася собі з Кревелем, Валерія забрала у Венцеслава свого листа й нишком повела з ним мову, яка розвіяла його смуток.
— Тепер ти вільний, мій друже, — сказала вона. — Хіба великим митцям треба женитися? Ви живете тільки фантазією та волею! Побачиш, я так тебе любитиму, що ти ніколи не шкодуватимеш за своєю дружиною. А втім, коли ти, як це водиться, хочеш зберегти декорум, то я беруся зробити так що Гортензія незабаром повернеться в твій дім…
— О, чи можливо-ж це?
— Я цього певна, — ображено сказала Валерія. — Твій бідний тесть людина кінчена під усяким поглядом, але з самолюбства йому хочеться, щоб люди думали, ніби його люблять, ніби в нього є коханка, і через оцю його бундючність я керую ним як завгодно. Баронеса ще дуже любить свого старого Гектора (мені завжди здається, що мова йде про „Іліяду“), отже старі доб'ються від Гортензії, щоб вона з тобою помирилася. Тільки, якщо не хочеш мати вдома бурі, то не можна три тижні не з'являтися до своєї коханки. Я помру. Любенький, джентельмен мусить шанувати жінку, яку скомпромітовано так, як мене, надто коли жінка ця повинна дуже дбати за свою репутацію… Зоставайся на обід, янголе мій… І не забувай, що я мушу бути з тобою тим більше холодна, бо ти-ж причина цього аж надто видимого гріха.
Оповістили барона Монтеса, Валерія схопилася, побігла йому назустріч, пошепотілася з ним трохи й зробила йому ті самі зауваження про поведінку, що й Венцеславу, і бразилієць прибрав дипломатичної стриманости, відповідно до великої новини, що сповнила його радощами, бо він теж був свого батьківства певен!..
