„Сподіваюсь, що Ви — джентельмен і не вдаватиметесь до права. Ви вшануєте мою волю, пане графе, коли лишите мене в матери; а найголовніше — не з'являйтесь до мене ніколи. Залишаю Вам усі гроші, що позичила Вам та огидна жінка. Прощайте!
„Гортензія Гюло“.
Через силу написаний був цей лист — Гортензію змагали сльози, зойки підтятого кохання. Вона кидала й знову брала перо, щоб простіше висловити те, що любов, звичайно, пишно промовляє в прощальних листах. Серце займалось вигуками, скаргами, плачем, але панував розум.
Довідавшись від Луїзи, що все готове, молода жінка поволі обійшла садок, кімнату, вітальню, все в-останнє там оглянула. Потім як-найпильніше наказала куховарці дбати за добробут пана, обіцяючи нагородити її, якщо вона буде чесна. Нарешті сіла в карету й поїхала до матери з розбитим серцем, завдаючи жалю покоївці своїми слізьми та цілуючи малого Венцеслава з шаленою радістю, де знати було ще велику любов до батька.
Баронеса знала вже від Лісбети, що чоловік її дуже причетний до гріха свого зятя, вона не здивувалась, побачивши дочку, ухвалила її вчинок і згодилась прийняти її до себе. Аделіна, переконавшись, що лагідність та відданість ніколи не спиняли її Гектора, до якого вона вже почала втрачати пошану, визнала, що дочка її має рацію, стаючи на инший шлях. За три тижні бідна мати дістала дві рани, що болем своїм перевищували всі її колишні муки. Барон довів Вікторена з дружиною до скрути; крім того, він був, як казала Лісбета, причиною розпусти Венцеслава, він розбестив зятя. Велич цього батька родини, так довго підтримувана несвітськими жертвами, тепер занепала. Молоді Гюло за грішми не шкодували, але почували вже недовіру й неспокій що-до барона. Це досить одверте почуття глибоко смутило Аделіну, вона передчувала розклад родини. Баронеса оселила дочку в їдальні, що завдяки маршаловим
