В той час, коли барон Гюло, радіючи, як молодий, що після року одруження жадає спадкоємця, виходив з вулиці Вано, пані Олів'є дозволила Гортензії перехопити листа, який вона мусіла віддати панові графу у власні руки. Молода жінка заплатила за цього листа двадцять франків. Самогубець платить за опіум, за пистоля, за отруту. Гортензія прочитала листа й перечитала його ще раз; вона бачила тільки цей білий папірець, помережений чорними рядками, тільки він для неї і існував, а навкруги була темрява. Відблиски пожежі, що нищила споруду її щастя, освітлювали папір, бо навкруг неї стояла глупа ніч. Крики малого Венцеслава, що грався, доходили до неї, мов із далекої долини, а сама вона ніби стояла десь на верхів'ї. Така образа в двадцять чотири роки, для жінки в розцвіті краси, для чистої і відданої любови, була не вдаром кинджала, а смертю. Перший підступ був суто нервовий, тіло скорчилось, здушене ревнощами; але душу опанувала певність, і тіло завмерло. Хвилин з десять Гортензія була приголомшена. Але материн привид з'явився їй і враз змінив її, вона стала спокійна й холодна, розум знову до неї вернувся. Вона подзвонила.
— Хай Луїза допоможе вам, моя люба, — сказала вона куховарці. — Ви мусите як-найшвидше спакувати все, що тут є мого, і все, що належить до мого сина. Даю вам на це годину. Коли все наготовите, сходите на площу по візника й попередите мене. Без розмов! Я покидаю дім і забираю з собою Луїзу. А ви лишитесь з паном, доглядайте його гаразд.
Вона пішла до себе в кімнату, сіла до столу й написала такого листа:
„Пане граф,
„Лист, що я прикладаю до свого листа, пояснить Вам причину мого рішення.
„Коли Ви читатимете цього листа, я покину вже Ваш дім і переїду до матери з нашою дитиною.
