мене через тестя вчора на обід, даючи мені на розум, що Лісбета з нею говорила й що гроші я матиму. Я не міг вибирати між розпачем Гортензії та цим обідом. От і все. Як могла Гортензія — молода, свіжа, чиста, чесна, в якій усе моє щастя й моя слава, яку я не покидав і на мить, відколи ми побралися — як могла вона уявити, що я проміняю її на що?.. на жінку грубу, підтоптану, мерзенну, — сказав він, вживаючи гострого виразу, щоб переконати в своїй зневазі прибільшенням, яке подобається жінкам.
— Ах, якби й батько твій отак сказав! — скрикнула баронеса.
Гортензія поривчасто й граційно обняла свого дружину.
— Атож, отак і я зробила-б, — сказала Аделіна. — Венцеславе, друже мій, дружина ваша трохи не вмерла, — поважно вела вона. — Бачите, як вона вас любить. Ох, вона ваша цілком! — І вона глибоко зідхнула. — Він може зробити її мученицею або щасливою жінкою, — подумала вона звичайну річ для матерів, що віддали дочку заміж. — Здається, сама я так мучуся, що діти мої мусять бути щасливі, — додала вона в-голос.
— Заспокойтеся, мамусю, — сказав Венцеслав, геть зрадівши, що пригода ця щасливо закінчилася. — Гроші тій жахливій жінці я віддам через два місяці. Що-ж поробиш? — провадив він, вимовляючи з польською приємністю це суто польське слово, — буває, що й у чорта позичив-би. Та й зрештою, це родинні гроші. Коли мене запрошено, то чи мав-би я ці гроші, які так дорого нам коштують, коли-б відповів грубостями на ввічливість?
— Ох, мамо, якого лиха нам батько завдає! — скрикнула Гортензія.
Баронеса піднесла пальця до уст, і Гортензія вже каялась за цю скаргу, за цей перший докір, що вирвався в неї проти батька, так героїчно охоронюваного величним мовчанням.
