в небезпеку. Прийшла куховарка й заявила — як на те в-голос, — що пана в ательє немає. Графиня почула це навіть серед нападу й знову забилася в конвульсіях.
— Біжіть по матір паніїну! — сказала Луїза куховарці.
— Якби я знав, де Венцеслав, я-б попередив його, — розпачливо сказав Стідман.
— Він у тієї жінки! — крикнула бідна Гортензія. — Він і прибрався зовсім инакше, ніж до ательє іти.
Стідман побіг до пані Марнеф, відчувши правдивість цього завбачення, що виникло з внутрішнього зору любови. Тимчасом Валерія позувала за Далілу. Надто хитрий бувши, щоб питати пані Марнеф, Стідман пройшов просто повз швайцарську й притьмом збіг на другий поверх, отак міркуючи: „Якщо спитаю пані Марнеф, її вдома не буде. Якщо спитаю, мов дурень той, Стейнбока, мені у-вічі засміються… Шибки поб'ю!“ На дзвінок вийшла Рена.
— Скажіть графові Стейнбоку, щоб додому йшов, дружина його помирає!..
Рена, що була не дурніша за Стідмана, подивилася на нього досить безглуздо.
— Але, пане, не знаю… що це ви…
— Кажу-ж вам, що мій приятель Стейнбок тут, а дружина його помирає — ради цього варто потурбувати вашу господиню.
І Стідман пішов: „О, він там“, подумав він. Справді, постоявши хвилинку на вулиці Вано, Стідман побачив, як вийшов Венцеслав, і махнув йому щоб поспішав. Розповівши трагедію, що сталася на вулиці Сен-Домінік, Стідман покартав Стейнбока, чому той не попередив його, що треба тримати в секреті вчорашній обід.
— Я пропав, — відповів йому Венцеслав, — але ти не винен. Я зовсім забув про наше сьогоднішнє побачення і зробив помилку, не сказавши тобі, що обідали ми ніби в Флорана. Що-ж поробиш! Валерія приворожила мене; за неї, мій любий, варт
