— Та вам щастить, мій любий! — скрикнув Стідман, — коли пані у вас щось просить!
— Що саме? — спитав Кюд Віньйон.
— Брондзову групку, — відповів Стейнбок. — Далілу, що обрізує волосся Самсонові.
— Дуже важко, — зауважив Клод Віньйон, — бо там-же ліжко…
— Навпаки, надзвичайно легко, — відказала, посміхаючись, Валерія.
— А, то зліпіть нам що-небудь!.. — сказав Стідман.
— Пані саму треба ліпити! — мовив Клод Віньйон, багатозначно глянувши на Валерію.
— Ну, так ось як я розумію композицію — вела вона. — Самсон прокинувся без волосся, як багато-хто з тих денді, що носять парики. Герой сидить край ліжка, — отже вам треба відтворити тільки основу ліжка, оповиту білизною, драпуванням. Сидить, як Марій на руїнах Картагену, руки схрестив, голова голена, — Наполеон на острові Святої Гелени та й годі! Даліла стоїть навколішках, на взір „Магдаліни“ Канови. Дівчина, зруйнувавши свого коханця, починає божествити його. По моєму, єврейка боялася Самсона-страшного, могутнього, — але мусіла покохати його, коли він став безсилий. Отож Даліла оплакує свій вчинок, їй хотілося-б повернути коханцеві волосся, вона не зважується на нього глянути, але дивиться на нього, посміхаючись, бо вбачає собі прощення в Самсоновій безсилості. В цій групі та ще в групі про сувору Юдіту вдача жіноча була-б з'ясована. Чеснота відтинає голову, а порок урізує вам тільки волосся. Бережіться за свої перуки, панове!
І вона покинула обох зніяковілих митців, що разом з критикою висловили одностайну хвальбу на її честь.
— Не можна уявити собі чарівнішої жінки! — скрикнув Стейнбок.
— О, це найрозумніша і найспокусливіша жінка, яку мені доводилось бачити, — сказав Клод Віньйон. — Поєднання розуму й краси — це такі рідкощі!
