супроводі Лісбети видалася Венцеславові тим більше величною, що Клод Віньйон розхвалив йому пані Марнеф з захватом закоханого.
— Це — пані Ментнон у спідниці Нінон! — казав колишній критик. — Сподобатися їй — це справа одного вечора, якщо ви в настрої, але добитися її любови — це перемога, що може задовольнити чоловікові гордощі й виповнити його життя.
Валерія, що зовні була холодна й недбайлива до свого колишнього сусіди, вщербила його гордощі, хоч про це й не догадувалась, бо не знала польської вдачі. У слов'янина є щось дитяче, як і в усіх народів дикунського походження, що певніш вдерлись у цивілізовані нації, ніж насправді цивілізувались. Ця раса розлилась, як повідь, і вкрила широченну поверхню земної кулі. Живе вона там на безмежних просторах і почуває себе там вигідно; там немає штовханини, як у Европі, але цивілізація можлива тільки в постійному стиканні розумів та інтересів. Україна, Росія, дунайські рівнини, словом слов'янський народ — це ланка між Европою та Азією, між культурою і варварством. Тому й поляки, найбагатша частка слов'янського народу, мають у вдачі дитячість і непостійність, властиву недозрілим націям. Вони хоробрі, розумні й сильні, але через нестійкість у їхньому розумі й силі немає ні методи, ні витриманости, бо поляк мінливий, як вітер, що панує над тією безмежною рівниною, порізаною болотами; він поривний, як снігові бурі, що трощать і зривають будинки, але гине, як і ці жахливі повітрові лавини, в першому-кращому ставку, у воді розчинившись. Людина завжди має на собі певний відбиток свого життьового середовища. В невпинній боротьбі з турками поляки набули смаку до східніх розкошів; вони часто жертвують необхідним за-для блиску, вони прикрашаються, як жінки, а клімат, проте, обдарував їх міцною арабською статурою. То-ж поляки, величні в своєму лихові,
