До того-ж Валерія була п'яна від успіху, вона пообіцяла Кревелеві бути його дружиною, коли помре Марнеф. І закоханий Кревель переписав на ім'я Валерії Фортен десять тисяч франків ренти, — свої трьохрічні заробітки в залізничих справах, всі прибутки з капіталу сто тисяч екю, який він пропонував колись баронесі Гюло. Отож, Валерія мала вже тридцять дві тисячі франків ренти. Допіру Кревель прохопився ще однією обіцянкою, багато важливішою за грошовий дарунок. В пароксизмі пристрасти, до якого довела його герцогиня за час від другої до четвертої години (він наділяв цим прізвиськом панію Марнеф, щоб доповнити свої ілюзії) — бо Валерія сама себе перевершила на вулиці Дофен, — він визнав за потрібне зміцнити обіцяну вірність, запропонувавши в перспективі невеличкий гарненький готель, що його якийсь необережний підприємець збудував на вулиці Барбе, а тепер пустив у продаж. Валерія вже бачила себе в тому чарівному будинкові між подвір'ям та садом, з власною каретою!
— Хіба-ж чесним життям здобудеш оце все так швидко і так легко? — казала вона Лісбеті, докінчуючи свій туалет.
Того дня Лісбета обідала у Валерії, щоб мати змогу сказати про неї Стейнбокові те, чого ніхто не може сказати сам про себе. Пані Марнеф, сяючи на обличчі щастям, вступила до вітальні з скромною грацією, а за нею йшла Бета, що в своєму чорно-жовтому одягові правила їй за тло, як кажуть по ательє.
— Добридень, Клоде, — мовила вона, подаючи руку колишньому славетному критикові.
Клод Віньйон, як і багато-хто, став тепер політиком — нове слово, що означує честолюбців на першому етапі їхнього шляху. Політик 1840 року це ніби абат вісімнадцятого століття. Жаден салон без політика не має викінчености.
— Люба моя, ось мій двоюрідний кузен, граф де-Стейнбок, — сказала Лісбета, знайомлячи Венцеслава, якого Валерія, здавалось, не помітила.
