залізиста кров, їй тяжко було, що вся енергія її іде на дитину.
— Ах, люба моя кізонько, розумній дівчині слід віддаватися за митця тільки тоді, коли він багатство вже здобув, а не тоді, коли ще тільки має здобути.
В цю хвилю почулися кроки та гомін Стідмана й Венцеслава, що проводили Шанора; незабаром Венцеслав з'явився із Стідманом до кімнати. Стідман, яким цілком заволоділо товариство журналістів, видатних артисток та знаменитих лореток, був елегантний молодик, якого Валерії хотілось у себе бачити і з яким Клод Віньйон уже її познайомив. У Стідмана як-раз кінчився звязок із славетною панією Шонц, що одружилася тому кілька місяців і виїхала в провінцію. Валерія з Лісбетою, знаючи про цей розрив від Клода Віньйона, визнали за потрібне притягти друга Венцеслава на вулицю Вано. Стідман з пристойности рідко бував у Стейнбоків, а при знайомстві його з Валерією Лісбети не були, то-ж побачила вона його зараз уперше. Пильно оглядаючи славетного митця, вона постерегла, що він кинув на Гортензію кілька поглядів, з яких догадалася, що його можна буде дати в розраду Гортензії, якщо Венцеслав її зрадить. Стідман справді гадав, що не будь Венцеслав йому приятель, з Гортензії, молодої і розкішної графині, була-б чудова коханка; через це бажання, противне його чесності, він і уникав цього дому. Лісбета примітила ту багатозначну ніяковість, що гнітить чоловіків при жінці, з якою їм не вільно кокетувати.
— А молодик цей з себе дуже гарний, — шепнула вона на вухо Гортензії.
— Ах, ти гадаєш? — відповіла вона. — Я ніколи цього не помічала…
— Стідмане, мій славний, — мовив Венцеслав на вухо товаришеві, — ми одне одного не соромимось, — ну, так нам треба побалакати про справи з цією старою дівчиною.
Стідман уклонився кузинам і вийшов.
