зусиль свого чоловіка, знеможеного притомою, що знесилює тіло, руки й пальці скульпторові, — Гортензія визнала твір чудовим. Батько її, що на скультурі не знався, і баронеса, ще більше нетямуща, повірили, що це справді шедевр; військовий міністр, якого вони сами привели, теж був задоволений під їхнім впливом з того гіпса, що стояв окремо, у відповідному освітленні, на ефектному тлі зеленого полотна. Леле! На виставці 1841 року цього ідола, так швидко зведеного на п'єдестал, зустрінуто одностайною огудою, навіть обуреним шиканням та глузуванням. Стідман хотів з'ясувати своєму другові справжнє становище — його обвинуватили в заздрощах. Так само криками заздрощів були для Гортензії і газетні статті. Тоді Стідман, хлопець достойний, добився статтів, де критиків заперечено, де зауважено, що скульптори так змінюють свої твори, обробляючи їх з гіпса на мармур, що виставляють звичайно тільки мармур. „Переходячи від проєкту в гіпсі до статуї, виконаної в мармурі, писав Клод Віньйон, можна споганити шедевр або зробити з поганого велике. Гіпс — це рукопис, а мармур — книга“.
За два з половиною роки Стейнбок зробив статую і дитину. Дитина була гарна на диво, а статуя гидка.
Годинник, зроблений для принца, та статуя оплатили борги молодого подружжя. На той час у Стейнбока вже звичкою стало з'являтись у світі, на виставках, у італійців; він чудово говорив про мистецтво й підтримував перед світськими славу великого митця своєю мовою, своїми критичними поясненнями. У Парижі є геніяльні люди, що все життя своє тільки висловлюються й задовольняються отакою салонною славою. Стейнбок, наслідуючи цих чарівних євнухів, з дня на день більшу відразу почував до праці. Починаючи якусь роботу, він думав про всі труднощі її, через те духом занепадав і воля його слабнула. Надхнення, оте розумове з походження шаленство, тікало щосили, побачивши цього хворого коханця.
