в дусі Мюрата. Та глянувши на цю статую, кожен зрозуміє всі перемоги Імператора! А яке виконання! Оливець був послужливий, він не відставав від слів.
Замість статуї з'явився маленький чарівний Венцеслав.
Тільки-но справа доходила до того, щоб іти до ательє в Ґро-Калью, ліпити глину та робити макет, тоді то годинник, що для принца робився, вимагав присутности Венцеслава в ательє Флорана та Шанора, де різьблено фігури; то день був сірий і похмурий; сьогодні ділові візити, завтра родинний обід, не згадуючи вже про кепський настрій і нездужання та тих, нарешті, днів, коли треба з коханою жінкою попустувати. Маршал принц Вісембурзький мусів розгніватись, щоб одержати модель, і заявити, що відмовиться від свого рішення. Тільки після безлічи докорів та сили гострих слів комітет підписників добився побачити модель. З роботи Стейнбок раз-у-раз приходив видимо стомлений, скаржився на цю мулярську працю та фізичну свою кволість. Цей перший рік подружжя жило в певнім достатку. Графиня Стейнбок, що нестямилась від свого чоловіка й радощів задоволеної любови, проклинала військового міністра; вона пішла до нього й заявила, що великі твори не можна виробляти так, як гармати, й що держава, за прикладом Луї XIV, Франсуа I та Леона X, мусить служити генію. Бідна Гортензія гадала, що тримає в своїх обіймах справжнього Фідія, і ставилася до свого Венцеслава з материнською вибачливістю жінки, що любов свою доводить до обожнення. „Не поспішай, казала вона чоловікові, все майбутнє наше в цій статуї, не хапайся з нею, зроби шедевр“. Вона приходила до ательє. Закоханий Стейнбок гаяв з дружиною п'ять годин із семи, описуючи їй статую, замість роботи її. Півтора роки поклав він на цей, капітальний для нього твір.
Коли гіпс відлито і модель з'явилась на світ, бідолашна Гортензія, що була свідком величезних
