— Ах, нічого я більше не знаю! — підхопив Кревель. — Того дня, коли в мене взято Жозефу, я був, як тигриця, в якої відняли малят.., Словом, був такий, як, ви зараз. Ваша дочка! для мене це спосіб здобути вас. Так, я перешкодив весіллю вашої дочки!.. і ви не віддасте її заміж без моєї допомоги! Хоч яка красуня з панни Гортензії, а ій треба посагу…
— Ох, так! — сказала баронеса, витираючи очі.
— Ну, от спробуйте попросити десять тисяч франків у барона! — вів Кревель, знову ставши в позицію.
Він почекав хвилинку, як актор, що витримує павзу.
— Коли-б вони в нього були, він віддав-би їх тій, що заступить Жозефу! — сказав він, підвищуючи голос. — Хіба на його дорозі спиняються? Передусім, він занадто любить жінок! (У всьому є золота серединка, мовляв наш король). А потім ще й пиха. З нього показний чоловік! Він усіх вас на солому покладе ради власної втіхи! Та ви й так уже на дорозі до богадільні. Гляньте, відколи я до вас перестав ходити, ви не могли підновити меблів у своїй вітальні. Слово „скрута“ кричить з усіх проріх у цій матерії. Який-же зять не вийде звідци, жахнувшись кепсько прихованих доказів найстрашніших злиднів, злиднів добропорядних людей? Я був крамарем, знаюся на цьому. Ніхто не вміє так відрізняти справжнє багатство від видимого, як око паризького купця… Ви сидите без копійки, — сказав він тихо, — це видно по всьому, навіть по фракові вашого слуги. Хочете, я викрию вам страшні таємниці, які від вас ховають?
— Пане, — сказала пані Гюло, що її хусточка вже змокріла від сліз, — досить, досить!..
— Ну, так мій зять дає гроші своєму батькові, — це саме я й хотів насамперед сказати вам з приводу вашого сина. Але я пильную інтересів своєї дочки… Будьте спокійні.
