В прюнелевих чобітках, у сірих шовкових панчохах, у розкішній леватиновій сукні, гладенько зачісана, в гарненькому капелюхові з чорного оксамиту на жовтій отласній підбивці, ішла Лісбета на вулицю Сен-Домінік через бульвар Інвалідів та й міркувала, чи пощастить їй заволодіти сильною душею Гортензії, зважаючи на її розгубленість, та чи сарматська непостійність Венцеслава — ще й у тих обставинах, коли такі характери на все здібні, — дозволить їй похитнути його любов?
Гортензія з Венцеславом займали перший поверх будинку на розі вулиці Сен-Домінік та Площі Інвалідів. Помешкання це, що колись гармонувало з медовим місяцем, тепер мало наполовину свіжий, наполовину збитий вигляд, який треба назвати осінню обстави. З молодих нечупари, вони псують усе навколо несвідомо й ненавмисно, так само як надуживають і коханням. Захоплені сами собою, вони мало турбуються майбутнім, яке пізніше завдає матері родини великого клопоту.
Лісбета застала Гортензію, коли та власноручно одягала маленького Венцеслава, якого зразу-ж вирядили до саду.
— Добридень, Бето, — сказала Гортензія, що сама відчинила кузині двері.
Куховарка пішла на базар, а покоївка, що була й за няньку, прала.
