— Все ради тебе! — сказав він.
— Оце любов! — шепнула вона йому на вухо. — Гаразд, любов за любов. Гюло зараз внизу, на вулиці. Бідолаха-старий чекає, коли я поставлю свічку на вікні в своїй кімнаті, щоб прийти сюди; я дозволяю вам сказати, що люблю я тільки вас, він ні за що вам не повірить, то поведіть його на вулицю Дофен, покажіть йому докази, помучте його, дозволяю вам це, наказую. Тюлень цей обрид мені, огиднув. Держіть його там на вулиці Дофен цілу ніч, печіть його на малому вогні, помстіться за втрату Жозефи. Може Гюло після цього й помре, зате ми врятуємо його дружину та дітей від страшної руїни. Пані Гюло вже на хліб сама собі заробляє!..
— Ох, бідолашна! Їй-богу, це жорстоко! — скрикнув Кревель, що до нього знову вернулись природженні добрі почуття.
— Якщо ти любиш мене, Селестене, — шепнула вона Кревелеві, торкаючись його вуха губами, — то затримай його, инакше я пропала. Марнеф має підозру, а в Гектора є ключ від брами, він гадає вернутись!
Кревель стиснув пані Марнеф ув обіймах і вийшов, нестямлячись від щастя; Валерія ніжно провела його на сходи; потім, мов геть зачарована, зійшла з ним на перший поверх аж до площадки.
— Валеріє моя! Іди назад, не компромітуй себе перед швайцарами… Іди, моє життя й моє багатство, для тебе все… Іди, моя герцогине!
— Пані Олів'є! — тихо гукнула Валерія, коли двері зачинились.
— Що це, пані, ви тут? — спантеличено мовила пані Олів'є.
— Замкніть парадні двері на всі засуви й нікому не відчиняйте.
— Гаразд, пані.
Замкнувши двері, пані Олів'є розповідала про те, як високий урядовець пробував спокусити її.
