— Дозвольте мені вигнати Гюло, принизити його, звільнити вас від нього, — вів Кревель, не відповідаючи на її зухвалість, — не пускайте до себе того бразилійця, будьте тільки моєю; і ви в цьому не каятиметесь. Передусім, я перепишу на вас вісім тисяч франків ренти, але до життя; а у власність віддам її вам тільки через п'ять років, коли ви покажете свою вірність.
— Завжди торг! Буржуа ніколи не вивчиться дарувати! Ви хочете все життя тішитися любов'ю за допомогою ренти?.. Ах, крамарю, помаднику, ти до всього ліпиш налички! Гектор казав мені, що герцог д'Ерувіль приніс Жозефі тридцять тисяч ліврів ренти в пакункові з цукерками! А я в-шестеро дорогша за Жозефу! Ах, бути любленою! — сказала вона, розвиваючи кучері та підходячи до дзеркала. — Анрі любить мене, він повбиває вас, як мух, тільки я оком кивну! Гюло любить мене, він родину свою на солому поклав. А ви лишайтесь собі добрим батьком родини, мій любий. О, у вас є на всякі пустощі триста тисяч франків крім вашого багатства, словом цілі скарби, а ви тільки про те й думаєте, що збільшувати їх…
— Для тебе, Валеріє, бо я пропоную тобі половину! — сказав він, падаючи навколішки.
— Еге, та ви ще тут! — скрикнув огидний Марнеф, виходячи в халаті. — Що це ви робите?
— Він перепрошує мене, друже, за образливу пропозицію, яку зробив мені. Не змігши нічого добитись від мене, він задумав купити мене…
Кревель волів крізь землю провалитися в ляду, як це буває в театрі.
— Підведіться, мій любий Кревель, — сказав, посміхаючись, Марнеф, — ви смішний. По вигляду Валерії бачу, що небезпеки для мене немає.
— Іди й спи спокійно, — сказала пані Марнеф.
— Яка-ж вона розумна! — думав Кревель. — Яка вона чарівна! Врятувала мене!
Коли Марнеф вийшов, мер узяв Валерію за руки й поцілував їх, лишивши на них сліди сліз.
