ви добачали в мені тільки коханку пана Гюло й купили мене так, як купують пистоля, щоб убити противника. Я була голодна й погодилась!
— Ви не додержали умов, — відповів Кревель, знову стаючи комерсантом.
— Ах, ви хочете, щоб барон Гюло знав, що ви відбираєте в нього коханку, щоб віддячити йому за втрату Жозефи… Оце найкраще показує мені вашу ницість. Ви кажете, що любите жінку, герцогинею її називаєте і хочете її ославити? А втім, мій любий, ваша рація: жінка ця Жозефи не варта. Та панна відважна в своїй ганьбі, а я — лицемірка, яку треба на громадському майдані батожити. Леле! Жозефу захищає її хист та багатство. А в мене єдиний захист — це моя чесність; я ще гідна й чесна буржуазка, та коли ви бучу зіб'єте, що зі мною буде? Коли-б я багата була, тоді хай! Але в мене-ж зараз від сили п'ятнадцять тисяч ренти, правда?
— Багато більше, — сказав Кревель, — за два останні місяці я подвоїв ваші заощадження у орлеанській справі.
— Ну, а пошана в Парижі починається з п'ятдесяти тисяч франків ренти, отже ви не оплачуєте мені становище, яке я можу втратити. Що я хочу? Щоб Марнефа призначили на начальника канцелярії; одержуватиме він тоді шість тисяч франків платні; прослужив він двадцять сім років, через три роки я матиму право на тисячу п'ятьсот франків пенсії, якщо він помре. А ви, ущедрений моїми ласками, обдарований щастям, не вмієте почекати! І це зветься любов'ю! — скрикнула вона.
— Якщо я й почав з розрахунку, — мовив Кревель, — то потім став вашим цуциком. Ви серце моє ногами топчете, ви душите мене, гнобите, а я вас люблю, як не любив ніколи. Валеріє, я люблю вас так, як Селестіну! Для вас я на все здатний… Слухайте, ви приходили на вулицю Дофен двічі на тиждень, приходьте тепер тричі!
— Тільки це! Ви молодієте, мій любий…
